4 квітня до нас завітав Олександр Едигей – син знаного в Україні педагога Валерія Борисовича Едигея.
Спершу Валерій Борисович працював старшим піонервожатим школи №6 міста Кіровограда. Згодом – у 18-ій школі. «У 18-ій навчався і я, але, на жаль, не в його класі. Батько був моїм учителем удома. А в школі Валерій Борисович чітко розмежовував батьківство і учительство».
Основну частину професійного життя В. Едигей був учителем початкових класів. У своїй діяльності й у житті загалом дотримувався гуманних принципів, зокрема, що треба завжди поважати думку дитини, повсякчас підтримував і допомагав вихованцям, переймався родинним вихованням. «Добре пам’ятаю, як до нас додому приходили діти, розмовляли, батько допомагав їм з уроками, гостювали по декілька годин, і звичайно, їм було дуже цікаво», – згадує син. «Інколи організовував сімейні екскурсії на природу. Разом з батьками дітей учив нас розуміти і любити природу».
Дуже сумував за батьком, коли він від’їжджав на творчі зустрічі з учителями міст Львова, Тернополя, Ужгорода, Києва, Черкас. «Пам’ятаю, як батько узяв мене з собою в Ужгород – і тоді весь зал після його виступу аплодував стоячи. Я не можу назвати всіх міст і селищ України, у яких мій батько щиро ділився своїм досвідом…» – підкреслює Олександр Едигей.
Валерій Борисович мав честь спілкуватися із такими постатями світової педагогіки, як Василь Сухомлинський, Шалва Амонашвілі…
«А я пригадую такий випадок, коли до мене звернувся Валерій з проханням посприяти прийняти до школи його вихованця, у якого не складалося з навчанням, – коментує Борис Набока, який запросив шанованого гостя до нас у школу. – Я мав передати прохання своєму батькові. Стефан Набока особисто зустрівся з Валерієм – і вирішив його прохання, а заодно і майбутню долю вихованця».
«Свого часу навіть постало питання відзняти фільм про вчителів-новаторів: про мене як педагога – чи про колегу Валерія Едигея, – згадує Борис Набока. – Працівники телебачення вмовляли мене. Але мені це не надто імпонувало, зрештою, я був уже декілька років директором школи – тому коректно пояснив журналістам обласної телекомпанії, що героєм такої передачі має стати саме вчитель початкових класів – Валерій Едигей».
Син Валерія Едигея, Олександр, після 9-го класу вибрав професію кухаря і вступив в кулінарне училище. Його мама працювала інженером на заводі «Друкмаш». Зараз також працює за цим фахом.
Після виходу на пенсію Валерій Борисович переїхав в Ізраїль. Дуже важко переживав розлуку з Батьківщиною. Працював у російській школі (викладав математику та російську мову), потім – у російському дитячому садочку. Часто виступав на телебаченні Ізраїлю.
Живучи в іншій країні, батько однак мав можливість видати дві книги в видавництві «Богдан» у Тернополі. Багато з ким переписувався, наприклад, з колишнім директором 18 школи – це Світлана Олександрівна Чебана. «Він ніколи не скаржився на своє життя, хоч як важко інколи йому було. Ностальгія за рідним містом, Україною в цілому була дуже великою: і для мене, і для мого батька, – зізнається Олександр. – Батько переживав, що міг би зробити для української освіти набагато більше».
Для сина великого педагога Ізраїль також ніколи не був рідною домівкою. «Я дивлюся українські канали, відвідую український центр в Тель-Авіві, щоразу їжджу в посольство голосувати на українських виборах. Я щороку повертаюся в Україну, в рідне місто. Завжди зустрічаюся з багатьма вихованцями мого батька. Цього разу зустрівся з вихованкою Оленою Беленко, а також Юлією Новіковою, мати якої, С. Гущенко, теж була ученицею В. Едигея. Тож мій батько – учитель не одного покоління», – підсумовує Олександр Едигей.
Сподіваємося, напрацювання такого неординарного педагога знайдуть застосування і в Новій українській школі…
Василь Левицький,
керівник клубу «Юний журналіст»