Я зібрала у військову хроніку основні відомості про свою бабусю, яка виборювала нам перемогу в Другій світовій війні.

20 травня 1941 року. 20-річна дівчина Шлапак Катерина Єфремівна родом із Кіровоградської області, Бобринецького району, село Коржева, приїхала працювати до Миколаївської області, Єланицького району, села Малоукраїнівка за направленням як фельдшер-акушер.

22 червня 1941 року. Звістка про початок Другої Світової війни, медичним працівникам приходять повістки на фронт.

25 червня 1941 року. Молода незаміжня фельдшер-акушер Катерина направляється на війну.

В подальшому розподілена в Північно-Кавказькому фронті для проходження служби медичною сестрою.

Кінець серпня 1941 року. На фронт мобілізували чоловіка Івана.

Травень 1942. Медична сестра Катерина служить в госпіталі, який розташований саме в зоні бойових дій. При реєстрації важкопоранених бійців побачила бійця Івана з пораненням в голову.

Червень 1942 – лютий 1943. Жага до життя та вірна супутниця ставлять на ноги бійця Івана.

Березень 1943 року. Іван повертається на фронт. Катерина продовжує рятувати життя інших бійців.

У кінці 1944 року Катерина дізнається про кульове поранення в ногу Івана. Але він розташований за 120 км від неї. Та волею долі через певний час військові госпіталі з’єднують, і Івана знову лікує та виходжує Катерина. Та вже після цього поранення капітану Івану остаточно забороняють брати участь у бойових діях і його демобілізують в звільнене рідне село головою сільради.

Травень 1945 року з фронту повернулась Катерина, яка ще багато років працювала в селі фельдшером-акушером.

Липень 2007 року моєї бабусі не стало. Але пам'ять про героїню-бабусю продовжує жити в мені.

Анна Волошина, 5В